Вот есчьо чуток
* * *
Він не знає щастя іншого в житті
Аніж нажертися таблєток
Не наблюдає він і досі сенсу у бутті
Знов зтрушує траву з газєток
Йому не треба від життя нічого
Аби були грощі аби була доза
Не любить і не знає він нікого
Коню легше коли баба - з воза
За стан примареного космосу
Він ладен вбити матір рідну
Не чує більше глузду голосу
Хіхікає диявол на плечі єхідно
Ніхто його за друга не має
Ніхто його не поважає
Ніхто його не пам*ятає
Ніхто його не поховає
Вже кокаїн його не розслабляє
Чотири дороги за раз - немає толку
Чогось сильнішого уже шукає
Дістались руки вже до голки
А починалось все як завжди - з нікотину
Потім пиво водка ганджубас і екс
Може хтось розкаже цьому дибілу
Що найкраще в світі релаксує секс?
Хто буде з ним якщо усі йому не милі?
Хто викине той сраний шприц в кущі?
Хто буде плакати у нього на могилі?
Хто поставить свічку за упокой душі?
Ніхто його за друга не має
Ніхто його не поважає
Ніхто його не пам*ятає
Ніхто його не поховає
* * *
Як зранку встаєш - музика в голові
Тоді усе що можу сказати тобі -
Ти меломан справжній як і ми усі
З музикою живем вона назавжди в душі
Ми меломани діагноз такий в нас
Якщо мене спитають - чи я в музиці ас
Скажу їм відверто без зайвих прикрас
Що я - меломанка все інше - лиш фарс
Хворію музикою я вже давно
Не пам'ятаю коли це початок взяло
Але зуб я даю що хай там шо
Я музику не кину хоч як би було
В душі моїй музичний вогонь палає
Ритм на венах моїх виграває
В серці моїм квітка драйву буяє
Як це кльово - лиш меломан знає
Нас всіх завело єдиним мотором
Ми будем назавжди музичним дозором
Ми на все горло крикнемо хором
Що ми - меломани все інше – додолу
* * *
В житті не знала більшої проблеми
Аніж моя проклятуща самотність
Коли питають про це - з*їжджаю з теми
Вдягаю маску під назвою "безтурботність"
Ця маска на морді моїй вже давно
Мабуть вже не зможу її з себе зняти
І не пам*ятаю коли ж це було
Щоб я без неї лягала спати
Живу я в полоні власних думок
Вони збудували клітку для мене
На ній висить пудовий замок
Ключа загубила коли ховала від тебе
В моїй дорогій зачиненій клітці
Для себе створила я власний світ
Не знаю куди мені зараз подіться
Щоб не згубить безтурботності цвіт
Мене вже не ваблять любовні шукання
Цей побут мене давно вже зає...
Мнє пофігу ваші смаки й вподобання
Від них лиш погано у шлунку стає
Мої розкішні зкривавлені крила
Валяються поряд за гратами з злота
Мрії свої я давно вже розбила
Не маю бажаня й снаги до польота
В моєму світі що в клітці створений
Є небо і зорі і є моє сонце
Чого ж ти стоїш такий невдоволений
Ти і є моє сонце надія в віконці
А ось в чому справа не треба я тобі
Кажеш шось тіпа пробач не кохаю
Я все розумію - знайшов нове хобі
А я знову сонце нове шукаю
Можливо хтось хоче для мене ним стати
Все що потрібно - дарувати тепло
Світити з неба крізь золотаві грати
Я думаю це не так важко було б
Але яким не здавалось це дивним
Ніхто не пропонує мені свою ласку
Знов розумію що було хибним
Знімати свою бузтурботну маску
* * *
Не кажи мені слова кохання
Мені не потрібен весь цей театр
Відчуваю до тебе лиш тілесне бажання
Секс на кохання - невигідний бартер
Не хочу промови пафосні чути
Кажеш "кохаю" питаю "навіщо"
Я хочу лиш тебе в собі відчути
А кохати когось - це не абИ що
"Чому покохав мене" тебе питаю
А ти так картинно закатуєш очі
Відповіді всі я і так уже знаю
Зрозуміла усе я останньої ночі
Чому так в житті нашім сталося
Чому така рага не ясно тобі
В тебе в голові до сих пір ще не вклалося
Що ти покохав мене а я тебе ні
З.Ы. Надеюсь, ничЬО страшного, что стишки слегонца депрессивные? Просто такой период в жизни был